Аюрведа – знання, що дають щастя та блаженство, ч3

Аюрведа – знание, дающее счастье и блаженство. Часть 3.

Аюрведа – знання, що дають щастя та блаженство, ч3.

Дорогі друзі, продовжуємо вивчати аюрведу!

Одна з закоренілих концепцій витоків ведичного знання, хоча вона й піддається сумніву багатьма сучасними дослідниками Веди, нерозривно пов’язана з філософським вченням давніх аріїв. Санскритське слово «арій» означає «благородний», «той що знає вищі закони життя». Воно не вказує на якусь національну приналежність, а вказує на якість свідомості. У слов’янській традиції «арій» асоціюється зі словом Яро або Ярило. Так стародавні слов’яни називали бога Сонця. Тому одна з назв слов’ян «ярослави», тобто люди, славили Сонце. Ведична цивілізація була початковою цивілізацією або «протоцивілізацією» на Землі. Спочатку, і слов’яни, й індуси були її носіями.

Це була цивілізація високодуховних людей, гармонійний, процвітаючий світ найвищої культури, етики та моралі, мистецтв. Арії були наділені чудовою пам’яттю, глибоким інтелектом і неймовірною інтуїцією. Усі ці якості вони мали тому, що шукали шлях до істини та пізнавали закони, згідно з якими існує життя. Вони свідомо уникали технократичного шляху розвитку, оскільки знали, що просте життя й піднесене мислення — кращий спосіб слідувати законам Всесвіту. Арії жили в гармонії зі світом і природою, віддали закони еволюції свідомості, не були агресивні й ні з ким не ворогували. Вони не вбивали тварин і птахів, не їли м’яса, розуміючи, що кожна жива істота перебуває на певному рівні еволюції свідомості, та насильницька смерть не дасть їй перейти на більш високий ступінь.

У ті ж часи розвивалася й інша цивілізація — Лемурія, принципи існування якої, були прямо протилежними арійським. Піклуючись виключно про матеріальний комфорт і нехтуючи духовним розвитком, лемурійці (іноді їх називають дравідами) не визнавали участі Бога в земних справах і не шукали шляхів до нього. Понад усе вони ставили людину, вважаючи її царем природи та всіляко вихваляючи її розум і здібності. У них, як їм здавалося, було безліч приводів для того, щоби пишатися собою, оскільки рівень їх технічного розвитку вражав уяву. Вони володіли потужною зброєю, яку сучасні вчені, можливо, назвали б ядерною. У їх розпорядженні були літальні апарати, за допомогою яких можна було не тільки переміщатися в земній атмосфері, але і здійснювати польоти в космос. Їх будинки були обладнані незвичайною технікою, у тому числі — тою, що керується голосом. Їх медичні пізнання, особливо в галузі хірургії, були воістину фантастичними, бо дозволяли робити складні операції та надовго продовжити життя людини завдяки пересадці органів. Вони вміли, впливаючи на певні точки на рівні центральної нервової системи, стимулювати зростання тканин і втрачених кінцівок; про подібний рівень розвитку сучасна медицина, може тільки мріяти. Дивовижні будови, піраміди та аеродроми з величезними малюнками, що вказують напрямок польотів — лише жалюгідні залишки цієї цивілізації, що збереглися до наших днів. Однак надмірна гординя й сильна залежність лемурійців від технічних досягнень стали причиною того, що відбулася космічна катастрофа послабила їхню цивілізацію в набагато більшій ступені, ніж арійську.

Глобальна космічна катастрофа, у результаті якої різко змінилося життя на Землі, забрала більшу частину населення планети. Ймовірно, ці події сприяли виникненню в християнстві легенди про всесвітній потоп і Ноїв ковчег. В індійській міфології Ману, син Сур’ї та правнук Брахми, єдиний уцілівший, що поклав початок нового життя. Образ Землі змінився: змістилися кліматичні пояси, почалося різке похолодання. Життя людей в обжитих районах стало неможливим, що призвело до активної міграції народів. По шляху свого розселення створювалися нові держави та культури.

Потрапивши в екстремальні умови, арії були змушені змінити деякі принципи свого існування. Їм довелося полювати, щоби добути собі прожиток. Багато сучасних фізіологів вважають, що саме тоді, почавши вживати тваринну їжу, людство завдало собі колосальної шкоди. Аріям довелося навчитися оборонятися від ворогів, від отруйних змій, гігантських комах і людиноподібних істот-людожерів (ракшасів), яких вчені зараз називають неандертальцями. Аріям довелося стати справжніми воїнами, щоби себе захистити. Досягнувши південно-східної Азії, арії зіткнулися з дравідами, що до цього часу вже сюди мігрували, втративши колишню міць, як і більшу частину технічних можливостей. Між представниками двох різних цивілізацій і світоглядів почали відбуватися зіткнення, які переросли у війну, відомості про яку дійшли до нас у першій літературній праці великого  Вальмікі «Рамаяна». Війна тривала довго, але, врешті-решт, народи двох цивілізацій злилися воєдино.

Нову цивілізацію арії називали Бхарата-Варшею або Аріявартою. Це було могутнє богоцентричне суспільство зі столицею Хастінапуром, розташованим на місці нинішнього Делі. Культура цієї цивілізації поширилася по планеті та справила корисний вплив на всі народи. Створювалися нові філософські вчення. Наука, мистецтво, соціологія, етика, медицина систематизувалась та адаптувалась до умов існування та рівня мислення різних націй. Будувалися незвичайні храми та міста. У пору свого розквіту Бхарата-Варша представляла собою конгломерат із сорока чотирьох держав, що розкинулися на величезній території від Піренейського півострова до Великої китайської стіни та Японських островів — із заходу на схід, і від Скандинавії до півострова Індостан і Австралії — з півночі на південь. Усі ці держави керувалися мудрими та справедливими правителями. Жили вони за законами гармонічної суспільної системи, званої варнашрама-дхармою. Ця ведична система розділяла суспільство, залежно від здібностей та способу життя, на чотири варни (стани) і чотири ашрама (укладу духовного життя). Дхарма (закон, правило) — це моральний обов’язок, обов’язки людини або шлях благочестя. Слово «дхарма» буквально перекладається як «те, що підтримує» й зазвичай перекладається на українську мову як «універсальний закон буття». Іншими словами — життєве призначення. За аналогією з людським тілом кожна варна виконувала свою роль у суспільстві: брахмани вважалися головою товариства, кшатрії — його руками, вайш`ї — шлунком, а шудри — ногами.

Брахмани були вчителями, лікарями, астрологами, вченими, настоятелями храмів. Брахманом міг стати лише той, для кого процес пізнання, розвитку та роздумів стояв понад усе в матеріальному світі. У нього повинні були бути від природи добре розвинений інтелект, чудова пам’ять, відкрите й добре серце. Його обов’язковими якостями були чесність, терпіння, смирення, служіння, чистота тіла й думок.

Кшатрії були природженими лідерами, керівниками та воїнами, яким по самій їхній природі подобалися поєдинки, спортивні змагання й бойові мистецтва. Благородство, мужність, величезна воля, безстрашність і співчуття до слабких — якості кшатріїв. Покликані захищати громадян від зовнішніх ворогів і злочинців, вони мусили  мати сильне бажання керувати. Однак на відміну від сучасних керівників, які, як правило  експлуатують своїх підлеглих, кшатрії добре знали потреби та піклувалися про благо своїх підданих. Кшатрії несли величезну відповідальність за все суспільство й зазвичай радилися з брахманами, які підказували їм, як краще вчинити в тих чи інших обставинах.

Вайш’ї становили торгово-промисловий клас. Їх завданням було розвивати необхідну для земного життя матеріальну основу. Вони контролювали фінанси, займалися сільським господарством, будівництвом, виробництвом предметів побуту й торгівлею. Ці люди любили матеріальний достаток, але в ті часи використовували тільки гідні методи збагачення і зневажали шахрайство та обман. Професійна здатність вайш`їв «робити гроші з повітря», не порушуючи при цьому законів і етичних норм, стала легендарною.

Шудри — це природжені ремісники, вони були дуже працьовиті та вкладали в роботу душу. Про таких людей зазвичай говорять, що в них золоті руки.

Ведична система ашрамів являє собою чотири уклади духовного життя. Людське життя ділиться на чотири рівних періоди:

  • брахмачар’я — перший період життя, період навчання, який учень проводить як чернець, практикуючи статеву стриманість і займаючись служінням гуру, отримуючи від нього духовне знання;
  • гріхастха — сімейне життя та професійна діяльність. Борг сім’янина полягає в підтримці своїх батьків, дітей, гостей та святих людей;
  • ванапрастха відхід від справ і підготовка до повного зречення від матеріального світу. На цій стадії, усі матеріальні обов’язки поступово передаються дорослим дітям. Більше часу присвячується духовним практикам і паломництву у святі місця;
  • санн`яса — останній етап життя, стадія повного відречення від матеріального світу, яка характеризується аскетизмом і повною посвятою самосвідомості та духовних практик.

У системі варнашрама-дхарма будь-якому члену суспільства виявлялася увага; такого поняття, як привілейований клас, просто не існувало. Кожен діяв у відповідності зі своїми здібностями та бажаннями. Арії не були заздрісні й ніколи не намагалися змінити своє соціальне становище, бо вважали це безглуздим.

icon

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *