Аюрведа – знання, що дають щастя та блаженство, ч5

Аюрведа – знание, дающее счастье и блаженство. Часть 5.

Аюрведа – знання, що дають щастя та блаженство, ч5.

Особливо слід зупинитися на мові аюрведи та всього Ведичного знання, санскриті! Велич санскриту незбагненна! Сама давня мова світу, це мова Бога. Колись на ній спілкувалися всі люди на землі. Саме слово «санскрит» походить від дієслова «санскар» — удосконалювати. Значить слово «санскрит», як прикметник, що означає досконалий, ретельно розроблений. Ця священна мова вважається матір’ю всіх мов світу. Алфавіт складається з 47 букв: 14 голосних та 33 приголосних. Ще існує 3 додаткових звуки: анунасіка, анусвара і вісарга. Таким чином, у санскриті 50 звуків. Усі звуки є мантрами, а значить весь санскрит — це божественна мантра. А — кара (літера А), перша літера є початком Веди й цим початком, джерелом усього сущого є Бог. Звукові вібрації санскриту оживляють якості чистої свідомості в людині та в її оточенні — людина починає «вібрувати» згідно з Природним Законом і жити в гармонії з Законами Природи. Сама природа дала в руки людям той інструмент, використання якого в повсякденному житті буде покращувати його якості.

Веди — це записаний у вигляді звуку процес творення і прояви Всесвіту з трансцендентної порожнечі. Мовою фізики, це процес виникнення матерії з Єдиного поля. Веди — це зліпок, запис звуку творіння. Махаріші Махеш Йогі так говорить про санскриті: — «Досконала впорядкованість санскриту створює гармонію та баланс у фізіології мозку, розширює пам’ять і очищає організм. Коли декламується ведичний язик, мозок функціонує з більш спокійного рівня. Це посилює мир і гармонію у свідомості та стабілізує більш глибокі рівні свідомості в нашому свідомому мисленні».

Санскрит — це сховище натхненних людських цінностей, тому його шанують у всьому світі. Найдавніший трактат із санскриту — Нірукта. У 4 ст. до н. е. з’явилася граматика Паніні, звана Восьмикнижжя. У ній міститься більше 4000 граматичних правил, викладених у формі стислих афоризмів і тому важких для розуміння без коментарів. З цього моменту санскрит прийняв свою класичну форму. Після твору Паніни мовні зміни, характерні для звичайних мов, припинилися, і мова стала безперервно розвиватися, стаючи все більш багатою, досконалою й різноманітною у своїх можливостях.

Із санскриту вийшли всі відомі на сьогодні мови. Слов’янські мови дуже близькі за своїм устроєм і звучанням до санскриту. Незвичайна схожість санскриту зі слов’янськими мовами вражає сучасних лінгвістів. І щоби проілюструвати це, подивимося на наведені приклади.

Співзвуччя слів:

Якщо співзвучні слова, то співзвучні й мови! Оцініть ось це: Той ваш будинок, цей наш будинок — Тат вас дам, етат нас дам. І ще. Українське слово «брама» — великі ворота, — вхід (від Брахма, вхід у життя, початок життя). Рама (одне з імен Бога) — світло (яке проникає в житло через віконну раму!). А назва дерева вишня походить від імені Бога Вішну. Добре відома традиція південних слов’ян, яка походить своїм корінням із ведичних часів, висаджувати навколо свого помешкання ці прекрасні дерева. Вони вважали, що Сам Вішну буде захищати їх. І таких прикладів багато.

А зараз розглянемо історичні періоди аюрведи

Історія аюрведи — це історія самого життя та всього Всесвіту. За словами Чараки, ще не бувало часу, коли у світі в тій чи іншій формі не практикували б медицину. Погляди сучасних знавців Вед, хоча й можуть відрізнятися один від одного, але все ж в історії аюрведи можна виділити кілька періодів розвитку (зрозуміло, що часові рамки досить приблизні):

  • ранньоведичний період, або епоха Ріг-Веди: 6000 — 3000 р. до н. е.;

У гімнах Ріг-Веди відображаються аюрведичні знання, особливо тонка, духовна сторона аюрведи. Вищою формою терапії (брахма-расаяна) вважається еволюція, під час  якої біоенергії (доши) трансформуються, перетворюючись в оджас (речовину щастя), а потім — у космічну вищу свідомість. Тут ми знаходимо перший перелік лікарських трав, дорогоцінних каменів, що використовуються в аюрведі, а також методи покладання рук, водолікування, ритуали, мантри та медитацію — різні методи для досягнення цієї вищої мети.

  • пізньоведичний період, або епоха Сама-Веди, Яджур-Веди та Ахтарва-Веди: 3000 — 600 р. до н. е.;

У цей час великих успіхів досягла клінічна медицина, особливо хірургія й лікування внутрішніх хвороб. Названі роботи містять у собі ще й величезну скарбницю фармацевтичних формул. Завдяки своїй ефективності, багато препаратів, виготовлення яких там описано, виробляються й  у наші дні (наприклад, класична расаяна Чаванпраш), вони ввійшли в сучасну аюрведичну фармакопею. Але основний напрямок аюрведичного лікування змістився в області психосоматики. Саме тоді виникла професія лікаря та інші медичні професії, а навчання їм було поставлено на систематичну основу.

  • період буддизму: 600 р. до н. е. — 1000 р. н. е.;

Хоча буддисти не визнавали авторитету ведичних писань, вони взяли на озброєння аюрведичну медицину. Це доводить, що вже в ті часи аюрведа не була прив’язана до яких-небудь жорстких догм (Догмам). Саме в цю епоху вперше відбулося широкомасштабне запровадження громадської охорони здоров’я. Згідно зі встановленням імператора Ашокі (3 ст. до н. е.), по всій території імперії Маур’їв на кожні 500 жителів належало мати як мінімум одного лікаря, одного ветеринара та одну аптеку. Держава офіційно наказувала розводити лікарські рослини. Уперше почали проводити розтини у випадках, коли причина смерті викликала сумніви. Буддисти сприяли тому, що аюрведа отримала поширення в Китаї (1 ст. н. е.), Тибеті (7 ст. н. е.), на Шрі-Ланці, в Індокитаї, в Афганістані, Монголії та на північному сході Сибіру. У цю епоху буддійський монах Вагбхата написав книгу — «Аштанга — Самграха» та «Аштангахрідайя», які входять до списку класичних і найбільш шанованих видань по аюрведі.

  • новий світанок: 1000 — 1600 р.;

Принесена в Індію тюркськими завойовниками персько-арабська медицина кинула виклик аюрведі. Загрозою стало й поширення що наступало в 11–12 ст препаратів металевого походження, пов’язаних із тантричними методами. На все це аюрведа реагувала стрибком уперед. У кінці 12 ст. Шарангадхара включив у свій твір важливі нововведення, тим самим, поклавши край тривалого застою в розвитку аюрведи. Після цього відбулося зближення різних систем традиційної індійської медицини. Але незабаром у розвитку аюрведи знову настав застій: англійці правили Індією залізною рукою. Держава більше не заохочувала аюрведичне вчення. Так що аюрведа зберігалася лише в сім’ях медиків і при дворі деяких князів.

  • новий час: з 1800 р

У першій половині 19 ст. серед європейської інтелігенції поширився інтерес до наук Сходу. Ними почали захоплюватися. Першим вченим, який захистив докторську дисертацію за аюрведою, став Густав Льетар. Це сталося в 1858 р. у Страсбурзькому університеті. Дисертація називалася «Нарис історії індійської медицини» та спиралася на латинський переклад «Сушрута-Самхіта». Натуропатія, включаючи аюрведу, знов відвоювала собі місце в сучасній медицині багато в чому завдяки добре проінформованим пацієнтам, які бажали природних екологічних методів лікування, з мінімальними побічними ефектами. Зі страху, що їх пацієнти розбіжаться, сучасне лікарське співтовариство тепер робить розворот на 180 градусів, але роблять це незграбно й без справжньої переконаності. Що ж у історії теж є почуття гумору.

У самій Індії аюрведа гнобилася протягом довгих років британського правління. Протягом століть колоніальної залежності аюрведичні структури не підтримувалися офіційною владою й часто активно придушувалися нею. Багато важливих клінічних і теоретичних знань були загублені. Експерти різних напрямків аюрведи — фахівці з рослинних препаратів, очисних процедур, діагностики та багатьох інших методів — втратили контакт один з одним і навіть почали конфліктувати між собою. І що найбільш важливо, розуміння першорядної ролі свідомості стало розпливчастим і поступово втратило свою значимість.

Коли в 1947 році Індія здобула політичну незалежність, аюрведа була в безладному стані, зі стандартами якості, що широко варіюються та протиріччями в поглядах. З’явився дух національної гордості що стимулював її відродження. У 1971 році аюрведа стала частиною офіційної індійської державної системи охорони здоров’я, яка до цього була виключно західного зразка. Однак аюрведичні експерти відчували, що Аюрведа ще не та, якою була колись. Деякі області аюрведи, які описані в давніх текстах, були, по суті, недоступні. Висловлена вище ідея про свідомість та її значення для здоров’я стала не більш ніж порожніми словами. Крім того, у сфері реальної практики аюрведа втратила частину свого профілактичного потенціалу. Вона часто прирівнювалася лише до виготовлення рослинних препаратів, що не виправдовувало очікування більшості аюрведичних фахівців. Деякі експерти аюрведи досягали великих успіхів, а кілька найвидатніших із них відчували, що аюрведа має більший потенціал, ніж був реалізований до того часу.

У даний час тільки в Індії факультети аюрведи є майже у двох сотнях університетів, працює понад 100 аюрведичних коледжів. Як правило, при кожному університеті або коледжі є своя клініка. Багато аюрведичних клінік у країнах західної Європи (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Голландія), а також у США, ПАР, Австралії. Поступово відбувається інтеграція аюрведи та сучасної медицини. І в процесі створення максимально ефективної системи медичних знань, яка має об’єднати досягнення світової медицини, аюрведі належить найважливіша роль.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *